Новий Дереш чи старий Єшкілєв? – 5 книжок серпня

Рівень таємних знань у цих довгоочікуваних книжках можна порівняти хіба що з температурою цього літа. Обличчя цивілізації у них формують не лише тексти, прочитані космонавтами і полководцями, але й «прості» артефакти, які можуть змінити вашу долю, переписати життя і сконструювати відпочинок на Багамах. Хоча, чарівний камінь в одному з романів лежить значно ближче, на дніпровському пісочку…

Володимир Єшкілєв. Ситуація «нуль», або Побачити Алькор. – Х.: Фабула, 2017

У цьому романі відомого автора бачимо дещо нове в його звичній стратегії розводити «високу» риторику «низькою» фабулою. Тобто розповідати про таємні речі «гостросюжетним» стилем. Відтак, маємо давні орденські традиції і сучасну конспіративну політологію, а також діяльність бізнес-груп, які маскують перебування в Україні окультних володарів світу. Не забутий також магічний артефакт – Генератор сили, Машина проклять – який пробиває будь-які окультні сили, діючи на відстані, і чиї запчастини зберігаються у масонському храмі під Києвом, а також у могилі вампіра в рідному місті автора, Івано-Франківську. Таким чином, текстом роману розкидано чимало магічних знаків і символів, які розтлумачити і складно, і цікаво, і не кожному дано. Не дивно, що Алькор з підзаголовку роману – це зірка, яку бачили лише найвправніші з вавилонських лучників. Наразі згадана оптика спрямована вглиб таємних знань, коли текст стає своєрідною лабораторією польових досліджень з історії українського масонства. Утім, чи «українського»? Адже, як вважає автор, «система, побудована на цих землях за останні століття, опиралася втіленню праведних знань, пручалась і не бажала світла». Довго розмірковувати ніколи, бо війна в романі між чаклунами і олігархами, а також виробнича специфіка приватних охоронних агентств витісняє увагу на «манівці» більш рухливої, детективної лінії твору.

Любко Дереш. Спустошення. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2017

Насамперед новий роман Любка Дереша – це класична сповідь сина віку, героя нашого часу, Котигорошка і Бетмена в одній особі, який так довго займався всім підряд – від журналістики до самовдосконалення – що не помітив, як давно вже ходить по колу. «Ти не маєш куди втекти з цієї маленької, розпеченої, як сковорідка для стейка, планетки, – бідкається він, – бо навіть Тибет, твоя омріяна шамбала, окупований, корумпований і завалений китайськими кросівками — отже, ти зрозумів, що весь цей світ — це суцільні проблеми». Проблеми ж у самого героя, столичного журналіста, розпочинаються, коли він сходить с колії, спілкуючись з такими самими «кислотними оптимістами», і влаштовується помічником серйозного інвестора, який бажає вкрай швидко сформувати ринок психотехнологій. Адже власний досвід спілкування з інферно він має, і почався він з дружби зі Сталкером, колишнім співробітником спецслужб, графологом і візуальним психодіагностом у відставці, який бомжує на Трахтемировому півострові на Дніпрі. Звісно, всі бажають змінити сценарій життя, адже під каменем у Зоні зариті машини Бога, які виконують бажання. Тож, крім жорсткої критики богемного київського життя-буття, кохання-розставання і стану часто змінюваної реальності, маємо також ревізію культури. «»Я думав, Коельо зональщік, но Коельо не зональщік, – розповідає Сталкер. – Родрігес што-то чувствуєт. Кастанеда копал глубоко… Бутусов знаєт секрет. Геофізік Фурдуй… Академік Рибаков… Шилов. Шилов взяв свої ідеї в академіка Рибакова. Но Шилов не сталкер. Шилов сказочник. Коельо тоже сказочник».

Мирослав Дочинець. Мафтей. – Х.: Фоліо, 2017

Автор цього роману, «написаного сухим пером», вважає, що його твориво – «історичний філософсько-психологічно-етнографічно-романтичний детектив, в основу якого лягли неймовірні реальні події». Рідне Мукачеве було вкотре обрано за центр фантастичного сюжету тому, що за ексклюзивною історіографію наших краєзнавців це була батьківщина кельтів, Новий Єрусалим, осердя Європи і цілого світу. Космогонічні міфи, язичницькі практики, культи і традиції, міцно закручені довкола детективного сюжету, надають роману рис цілком сучасного бестселеру. Адже сталося так, що 1852 року в прикарпатському містечку стали зникати молоді дівчата, і ніякі детективи з жандармерією і магістратом вкупі та недремним оком начальства з Великої Мадярщини не можуть зарадити справі. Тож не цар, не Бог, і не герой чи ще який Фандорін з книжок Акуніна, а місцевий схимник і філософ зможе допомогти людям і читачам дістатися краю оповіді. Але як? Довкола ані мотузки, ні багра, як у Мюнхгаузена в болоті. Невже самим лише словом роман буде витягнуто за чуприну сюжету? «- Но ведь… ты сам меня учил не сеять слова… – Я тебя не к этому призываю. – Как же обойтись в письме без слов? – Укроти ум – пиши сердцем. – А разве сердце – пузырек с чернилами? Я умею смешивать напитки радости и погибели, но никогда не смешивал чернила… – Сухим пером напиши. Sapientisat – умному достаточно. Высказанная правда теряет, а переписанная чернилами искажается. Правду знает только верное и безошибочное сердце». Як у Сорокіна, додамо, в «Льодяній трилогії». Теж, між іншим, бестселер.

Валентин Бадрак. Лица цивилизации. – Х.: Фолио, 2017

Нова праця автора «геній-терапії» – про людей, які вдосконалюють суспільство власним прикладом – насправді дуже корисна книжка, яка на знакових прикладах показує зокрема як корисно читати. «Внаслідок того, що люди стали менше читати, ми спостерігаємо певну деградацію суспільства, – свідчить автор. – Тому такі книги як «Обличчя цивілізації» і знайомство з образами, стратегіями видатних людей я розглядаю як серйозну складову саморозвитку». Загалом у книжці подано близько 400 портретів видатних особистостей, а також розказано про особливості розвитку їх творчого генія. Причому різниця з іншими дослідниками кардинальна – решта авторів беруть до уваги їх формальні досягнення, які насправді переважно аж ніяк не пов’язані із розвитком особистості. Натомість – і це має імпонувати читачам-книголюбам! – автор «Обличчя цивілізації» вважає за головне використання образів, яке зажди існувало в історії. Так, наприклад, Олександр Македонський виріс на «Іліаді» і «Одіссеї» Гомера, Альбрехт Швейцер полюбляв Гете, а першою книгою Еріха Фромма був Талмуд. Тобто дуже важить, коли і як книжки приходять у світ людей, і тим, ким ці люди потім стають. Так само найцікавішим у «геній-терапії» видається те, чим саме її автор у своїй феноменальній праці «заміняє» всім відомі досягнення знакових особистостей. Тобто не перераховує їх, а форматує в більш важливі для розвитку цивілізації чесноти. «Виконувати задуману місію приємніше і корисніше за сумнівні світські обов’язки, особливо, коли вони нав’язані у вигляді стереотипів», – визнає у нього вчений Герберт Спенсер. «Навіть гірку долю можна зробити героїчної епопеєю, наповнивши кожен день думкою про творче самовираження і свободу», – немов у відповідь «підтверджує» Тарас Шевченко.

Марікен Йонґман. Усі тварини живі і вільні. – Л.: Кальварія, 2017

Крім того, що першим завданням юного героя цієї кумедної книжки виявляється порятунок кролика, йому доведеться, вступивши до таємного гуртка, потрапити у чималу купу пригод. Що ж до «смачних» місць, то їх тут не менше, але всі вони відгонять підлітковим сарказмом і гумором – навіть щодо того, хто безперечно подобається. Тож у розділах цієї феєрії живе Радісний удав, синьобороді жаби, звільнені сардини і дупа морської свинки. Але найбільше тут зазвичай печива. «Діті і Хайс усілися за помаранчевий стіл, що мав форму квасолини. На ньому стояв таріль із печивом. «Вівсяне печиво», – пояснила Аннехін. Вона не попередила, що він може з’їсти лише дві чи три штуки, тож він з’їв сім. Він з’їв би і двадцять, таке воно було смачне».

Новий Дереш чи старий Єшкілєв? – 5 книжок серпня

Тэги этой новости: Мнения, Ігор Бондар-Терещенко, мнение Ігор Бондар-Терещенко, блог, читайте, читайте мнение Ігор Бондар-Терещенко, блог Ігор Бондар-Терещенко.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *